Зима — це забуття у природи. Це —
м'який сон, котрий надає сили i робить людей молодшими та добрiшими.
Коли Зима об'їжджає небосхил на своїй срiблястiй колiсницi,
спостерiгаючи i милуючись своїм творiнням, з-пiд копит її зоряних бiлих
коней злiтають маленькi кришталевi iскринки. Вони довго кружляють над
сонною землею, придивля ючись до неї i не наважуючись доторкнутись до її
замерзлої поверхнi… Iде снiг, i поступово земля змiнюється. Уранцi
здивованi дерева оглядають свiй новий зимовий одяг.
Лiд на рiчцi блищить та переливається, усипаний мiльйонами ус-мiхнених
сонячних променiв. А замерзла земля безтурботно спочиває, дбайливо
вкрита нiжною пухкою ковдрою.
Зима — це досконалiсть. Щоб там не говорили про зиму люди. Адже навiть
найколючiшi снiжинки мають прекрасний вiзерунок. Дмухнiть на них — i
вони розтануть вiд тепла вашого подиху. Отже, значить — ваше серце не
застигло. Воно спроможне розтопити лiд i творити добро. Згадайте, як
приємно дарувати людям радiсть.
Це проста iстина, але в нiй — увесь сенс життя!
