Весна — це чудова пора року. О цiй порi все прокидається вiд довгого зимового сну.
Все починає зеленiти i розквiтати. Останнi снiги тануть на сонцi. Пташки повертаються з теплих країв, збираються великими зграями на бесiду.
Ось уже остання калюжа висохла на сонцi. Навiть повiтря наповнюється радiстю. Усiм так набридла зима, що хочеться поскорiше тепла, сонячних усмiшок та веселих розваг.
Ранньої весни до нас прилiтає вiвсянка. Обере собi грудочку, стане на тоненьких нiжках, заплющить очi i нiжно виспiвує, наче кличе хлiбороба виходити у поле.

Зима — це забуття у природи. Це — м'який сон, котрий надає сили i робить людей молодшими та добрiшими. Коли Зима об'їжджає небосхил на своїй срiблястiй колiсницi, спостерiгаючи i милуючись своїм творiнням, з-пiд копит її зоряних бiлих коней злiтають маленькi кришталевi iскринки. Вони довго кружляють над сонною землею, придивля ючись до неї i не наважуючись доторкнутись до її замерзлої поверхнi… Iде снiг, i поступово земля змiнюється. Уранцi здивованi дерева оглядають свiй новий зимовий одяг.

Завiтала! Прийшла! Довгождана вимрiяна срiбляста зима нарештi завiтала до мене. I там, де ти пройшла цiєї ночi, лягло на дерева, на землю, на почорнiлi кущi пухнасте срiбло.
Доброго ранку, чарiвна зимова казко!